Я на зв'язку! Звертайтеся - 0938000304 - вайбер; 0995578393 - мобільний Bene.for.you@gmail.com

Біда сама не ходить. Так ще бабця Тамара говорила. 

Прийшла до мене мама, каже, Катя. В мене страшенно болять ноги. Батько останні три роки робив мені масаж, так мені легше було. А тепер він відмовляється, каже, що сили нема. Може ти мені зробиш? 

А я. Я досі не вірю, що я сказала їй, що не люблю робити масаж… Мама образилась. Я пішла до тата, так кажу, і так. Ні ти, ні я не хочемо мамі масаж робити. Давай купимо їй масажер для ніг. Різні чудо-машинки мені завжди суттєво полегшували життя. Як, наприклад, кисневий апарат, завдяки якому мій батько останній рік почав виходити на вулицю, братися до роботи і навіть доходив до персиків, що йому не під силу було доки він тим апаратом не користувався. Так і зробили. Масажер прийшов через 2 дні.

  • То що, питаю, даруємо тепер, чи чекаємо Різдва.
  • Тепер, – каже тато. До Різдва ще більше як місяць. 

Я занесла в хату чудо-машинку. Розпакувала. Показала, як вона працює. Сама була в захваті. Але мамі рідко коли подобалися мої дії. – Це не те, чого я чекала. 

Ну та ясно. Але все ж, масажером користувалася. Я навіть уявлення не мала, наскільки її боліло. 

Це був останній наш із татом спільний подарунок для мами. 

Приснився мені брат Андрій. Він стояв коло воріт, а на подвір”я не заходив. – Мала, чого ти ходиш в тряпках? 

Ніч. Поклала дітей спати. Сиджу за партою, складаю Саші сумку в школу. Дзвінок. Мама. Катя, мені дуже погано. Викликай швидку. 

Ноги зробилися ватними. Мамі рідко буває погано… Швидка приїхала, щось вкололи, мама заснула. Ніби пройшло. 

День Народження Йосипа. – Як будемо святкувати? 

  • В колі родини. Я, ти, діти, мама, тато. 
  • Добре. 

Свято вийшло дуже теплим. Ми сиділи четверо на кухні до ночі. Говорили про все на світі. Чи могла я знати тоді, що це останнє наше спільне свято?

Одного дня я забігла до них в хату. Мама каже, – Щось у нашого тата знову піднялася температура. 38 уже. Треба викликати швидку. Викликали. Накололи. Кажуть, їдьмо в лікарню. А тато наш слабкий такий. Він коли сидить – дихає нормально. А коли встає пройти кілька метрів не може. Задихається. В лікарні ковід. Всі відділення закриті. Доступу до хворих нема. Як він там сам? Хай ліпше вдома буде. 

Тато мені казав, – Головне, я хочу дожити, доки Укоханий – а Укоханий – то його внук Крістоф, піде в школу. Крістоф пішов в школу 2 місяці тому. І я не знала, як його далі мотивувати. Бо раніше все казала, тримайся – йому ще до школи, як до неба. 

Наступного дня захожу, а він щебече з кумою телефоном. Про онуків своїх розказує. Тішиться, сміється. Ну, думаю, все в порядку.  Пішла. 

На вечір знов температура. Знов швидка. Вони його колють, а ліки не допомагають. Таким був 1-й день зими. 

Поїхали. Батько лишився вдома. 

Зранку я прокинулась і в мене було дуже дивне відчуття. Такого раніше ніколи не було. Я відчула фізично і морально: смерть прийшла. Вона тут. Я можу до неї доторкнутися. О, Господи. За ким??? Мені було страшно поворухнутися. Мені здавалося, що якщо я встану з ліжка, то вона штовхне мене назад. Я настільки відчувала її присутність, ніби то був хтось живий. 

Зірвалася, забігла до батьків, сидить тато на ліжку, дуже важко дихає. Я сіла навпроти. Кажу тато, тримайся, скоро твоє День народження. Новий рік! Ще ж Марселя треба в школу відправити. –  Ой, Катюша, мені дуже тяжко. Дуже важко дихати. 

  • Дати тобі води? 
  • Дай

Я подала йому кружку з написом “коханому дідусеві”, тато попив води. Я обійняла його, але каже – дуже важко, дуже важко… де мама? 

Мама в Марселя. Доки я водила дітей в школу, мама щоранку була в Марселя. 

  • Йду до малого, мама зараз прийде. 

І я пішла. Коли забирала Крістофа зі школи, купили дідусеві великий мішок цукерок. Пояснила: дідусеві дуже погано, треба його чимось порадувати. Ми прийшли додому. – Неси діду цукерки! 

Приходить Крістоф, очі перелякані. – Дідусеві дуже, дуже погано. Прийшла мама. Сіла на сходи і каже:

  • Катя, ти знаєш, це вже може бути кінець. 
  • Так чого ж ти тут сидиш, біжи, будь коло нього. Я з малими побуду. Він цукерки їв? 
  • Ні, нічого не їв. Ще від учора. А ноги ти бачила які? Як дві колоди!
  • Я бачила. Я зранку на нього шкарпетки одягала, бо йому було холодно. 

Мама пішла. Ми з Сашою сіли робити математику. 

Чую, двері відкрилися. Хтось підіймається по сходах. Мені страшно. 

Заходить мама. 

                                                      ПОМЕР…

Мій тато помер… 

Не може бути…

02.12.2020