Все почалося з карантину.
Вже сьогодні не треба йти в школу. Ура!!! Нарешті не треба вставати так рано, здирати дітей з ліжок! Ура, ура!
Вже через тиждень радість потроху почала зникати. На зміну карантину прийшло онлайн навчання! Маючи трьох моторних малюків під одним дахом, навчання було “дуже толковим”. Доки старші намагалися під’єднатися, настроїтися, помахати в скайпі однокласникам, то вже й урок завершився. А малюк, котрий на той час не ходив в садочок був щасливим, бо старші сидять за компами, і до них можна підсісти і оглядати мультик, поставивши скайп на задній план. Мого захвату не описати! Я була в шоці, не знала, що робити, як їх всіх обсадити і заставити вчитися. Пробувала забрати малюка і бавитися з ним в окремій кімнаті. Як тільки діти це помічали, одразу переходили в режим “ютуб”, і навчання вже не грало для них ніякої ролі. Так ми мучилися місяць, потім ще один, аж доки не наступили літні канікули.
Тим часом, сталася нова радість. Чоловік прийшов додому з оголошенням, що відтепер їм не треба виходити на роботу, і вони будуть працювати онлайн. Як йому було весело, коли на роботі он-лайн проходив мітинг, а в нього за спиною літали діти, і я за малим, який нарешті побачив тата вдома і не хотів відходити від нього ні на крок, ліз йому на руки і на голову. А тут ще я забула оплатити Інтернет! Боже, який то був шкандаль у благороднім сімействі! Вам не передати!
– Мені ж завтра на роботу! В мене мітинг! В мене зустріч! А ти! Як так забути заплатити!!!
Погоджуюсь, халепа. Під час онлайн роботи і навчання наявність в хаті Інтернету грає першу скрипку…
Але ніхто не попереджав, що мені доведеться нон стоп годувати всіх 3-5 разів на день. Ще б пак: в хаті голодний чоловік і купа вічно голодних дітей.
Добре, що на той час поряд були батьки, в яких завжди було щось смачне і вони були раді нагодувати і зятя, і внуків.
Далі буде