У переддень дня народження Крістофа в мене було заплановано чимало справ. І майже всі вони були в Мукачево. То ж я носилася по магазинах в пошуках різних причандалів для організації свята. До обіду вже так зголодніла, що навіть малюнки на повітряних кульках не радували. То ж, маючи на приметі ресторан, що знаходиться в самому центрі Мукачева, я пішла прямо туди.
Якщо чесно, я думала, що якщо ресторан знаходиться в самому центрі, то ціни там перевищують ціну літака. На щастя для мене та мого гаманця – ціни цілком приємні.
Тепер, коли я хочу що мене обслуговували якісно і швидко, я протягую офіціанту візитку, і кажу “Я прийшла, щоб про Вас написати”. Це, зрештою, правда, особливо тепер, коли у мене марафон. Але після цих слів відбувається магія. Все готується і приноситься швидко, офіціант приходить по кілька разів, аби запропонувати-перепитати. Це дуже тішить, адже в ресторани потрапляю рідко, хоч дуже їх люблю.
В ресторан “Бограч” я зайшла зі сторони центру. Мене зустрів великий гардероб, як у театрі, велика пуста зала та дрімаючий охоронник. Я навіть розгубилася, де ж ресторан… Охоронник сонно тицьнув рукою в сторону невеликого входу. Я пройшла, і потрапила у казковий внутрішній дворик, дуже гарно обставлений столами та диванчиками.
Я замовила боб-гуляш, щоб наїстись та продовжити свої справи стосовно дня народження малюка. А на десерт – каву по-віденськи та торт “Захєр”, ну, щоб було щось новеньке.
Почала чекати. І лиш тут до мене дійшло, що щось тут не так. Спочатку звернула увагу на музику, щось вона зовсім не схожа на закарпатську етнічну, потім оглянула інтер”єр, теж доволі сучасний. Де ж етніка? На голодний шлунок я цього виясняти не стала.
Дочекалася замовлення, яке, до речі, принесли досить швидко, дуже гаряче із неймовірно смачним ароматом, і як виявилось, з величезними шматками м”яса в тарілці. Я з превеликим задоволенням з”їла все до останньої краплі. І почала чекати торта з кавою.
Яким же було моє здивування, коли мені подали майже половину торта (якщо орієнтуватися на розмір тортів у Вацаку). Йой, думаю, як же я його з”їм? А він з усіх сторін прикрашений збитими вершками.
Мушу зазначити – смак торта “Захєр”, не зважаючи на назву – неперевершений – це шоколадний торт з персиками! А персики викладені грубим шаром, залиті зверху чоколядою і посипані мигдалем. Все тане в роті, але все ж порція надто велика… з жалем мусила відставити тарілку, бо мала підозру, що не випхають з того диванчика, якщо з”їм його увесь…
Розрахувавшись, я все-таки запитала офіціантів, чи це вже весь ресторан, і що малося на увазі під словом “етнічний” – музика чи інтер”єр? І мене повели на екскурсію. Як виявилося, ресторан “Бограч” має 2 входи. І з іншого, він дійсно етнічний – цілком відповідає назві. Крім великого внутрішнього дворика, де я опинилася спочатку, є ще один великий внутрішній зал, де на вікнах фіранки-вишиванки, офіціанти в етнічних строях, інтер”єр цілком відповідає назві, музика теж в стилі “етно”, не бум-ца-ца і не радіо. Загалом, є різниця, з якої сторони зайти.
Дуже гарна зона з альтанками на дворі. Хоч і падав дощ, в альтанках було велелюдно, видно, що не всі, як я, потрапили сюди вперше.
Надворі є також невеличка зона для малят – хатинка, стіл для ігор з піском та водою, і т. ін.
Отже, сервісом у ресторані “Бограч” я була цілком задоволена, і щиро рекомендую Вам відвідати цей незвичайний заклад у м. Мукачево
Приєднуйтеся до мого марафону 35+ днів до літа – 35+ нових вражень. Марафон безкоштовний, але виграти можна цінні, навіть унікальні призи, таких ні в одному магазині не купиш! Деталі тут. Поділіться цією статтею у соціальних мережах, нехай збудеться моя мрія стати популярним блогером!