0938000304; 0995578393 Serjoginaua@mail.ru


В село Розтока Міжгірського району Закарпатської області ми поїхали, аби відсвяткувати католицький Великдень. Взагалі-то ми збиралися в іншу Розтоку, ту, що у Воловецькому районі,  але, оскільки я “дуже уважна”, то потрапили ми, власне, сюди.

Зупинялися ми в садибі “У медовому раю”. Як я вже писала, мене вразила гостинність, із якою нас запрошували вибрати для відпочинку саме цю садибу.  

У село веде жахлива дорога.  Доки ми доїхали до села – потрапили в таку яму, що пробили одразу два колеса своєї машини. Ця неприємність мало не зіпсувала нам увесь відпочинок. Самі розумієте, навіть якщо ти маєш запаску, то з двома пробитими колесами вона тобі особливо не допоможе. Правда, так “щастить” не кожному. Але то таке, якщо Ви – мешканець України, то Вас якістю доріг не здивуєш.

DSC00312

Село знаходиться між відомими гірськолижними курортами Пилипцем і Подобовцем.  Перше враження, яке складає село – страшна бідося. Жодних проявів цивілізації: ні тобі газу, ні асфальтованої дороги, ні закладів харчування. Лише людські хати. Дуже багато спорожнілих, закинутих хат, коло яких лежать забуті речі. Багато таких, за якими доглядають сусіди, але люди з них виїхали  у пошуках кращого життя.  Але є й щойно збудовані, відремонтовані, доглянуті і обжиті. Проте, видно, що з часу розвалу Радянського Союзу, у розвиток села не вкладено жодної копійки. Побудовані в той час школа, клуб, приміщення сільської ради  вціліли, і утримуються у більш-менш належному стані.

DSC00305

У школі, здається, навіть вікна були змінені на металопластикові. Сама школа невелика, там навчається 40 дітей і працює 18 вчителів. Ще в селі є бібліотека, і на цьому, коло сільських розваг, напевно, закінчується. 

Що можна  оглянути в селі Розтока?

Як і інші українські села, село Розтока не вражає своєю архітектурою чи туристичними об’єктами.

Церква

Тут вцілів дерев’яний Храм Введення Пресвятої Богородиці (XVII ст., 1759 р.). Зведена у XVII ст. триверха бойківська церква змінила свій вигляд, мабуть, у 1759 р. (дата записана на дверях). Пам’ятка спорожніла, коли почалося будівництво нової сільської церкви: іконостас і деякі ікони продано, частину перенесено до нової споруди. Дахові ремонтні роботи проведені у 2005 р.

Як розповідає Микола Пунейко, у своєму інтерв’ю Новинам Закарпаття:  – “У 2003 році в селі Розтока Міжгірського району серед білого дня розібрали цінний іконостас і перевезли в якусь польську зону масового відпочинку. А громада по бартеру отримала кошти на КамАЗ цегли для спорудження нової церкви”.

http://zakarpattya.net.ua/Zmi/136970-Mykola-Puneiko-Zakarpatskym-mistam-potribni-dyzainery-ale-ikh-chomus-namahaiutsia-ne-pomichaty

Всередину нам потрапити не вдалося, тому мушу обмежитися тим, що знайшла на просторах Інтернету та власними здогадками. 

А ще, як розповідають місцеві мешканці, при вході у церкву можна побачити лики святих, і, якщо прикласти до них руки та помолитися, то виповниться ваше найпотаємніше бажання. Щоправда, аби побачити лики, потрібно взяти за провідника когось із місцевих мешканців.  

 

DSC00307

http://zakarpattya.net.ua/Zmi/136970-Mykola-Puneiko-Zakarpatskym-mistam-potribni-dyzainery-ale-ikh-chomus-namahaiutsia-ne-pomichaty

 

Музей дерев’яних церков

На цей невеличкий музей ми натрапили зовсім випадково. Просто, йшовши вулицею, побачили оголошення на дереві.

DSC00289

Я набрала номер, вказаний в оголошенні, трубку підняли – двері відчинили, і от що ми побачили.DSC00279 DSC00280 DSC00282 DSC00283 DSC00285  

У двох кімнатах розташувалося понад 10 мініатюрних копій дерев’яних храмів Закарпаття, зокрема церква села Косино, що найбільш запам’яталася мені. Кажуть, такі музеї є і в сусідніх селах, от тільки інформації про них мало, і щоб туди потрапити, бажано розпитати місцевих мешканців. 

DSC00288

Вхід в музей

Кладовище

Кладовище, скажу я Вам, видовище не для слабкодухих. Аби туди потрапити, потрібно мати міцні нерви і ноги. Інакше, навряд чи вдасться. (Може й на краще). Справа в тому, що на кладовище веде  стежка, яка дуже круто підіймається вгору. Саме кладовище знаходиться на схилі гори. Навіть уявити собі складно, як має виглядати похоронна процесія…

Напрошується висновок, що у Розтоці живуть люди сильні, і фізично, і морально.

Закинуті хати

Також сильне враження складають закинуті хати. Вони стоять ворожою пусткою, навколо лежать забуті речі, якими колись користувались, на вікнах обідрані фіранки, деякі стіни починають розпадатися.

DSC00304

Йдеш, дивишся, і уявляєш, як колись тут жила молода сім’я. Чоловікпорався коло худоби, жінка приставляла обід і наглядала за дітьми, які безтурботно гасали навколо хати. А тепер… 

DSC00313

Що є смачненького в Розтоці?

Обійшовши село вздовж, і впоперек, ми, нажаль не знайшли жодного закладу, де можна було б перекусити. Бачили лише невеличкий магазин, та і той, зашифрований, ні тобі вивіски, ні запрошення. Так, суто для місцевих. Отже, якби не пані Ірина Кривка, у чиїй садибі ми зупинялися, та наша передбачливість щодо їжі, якою ми завжди запасаємось, підозрюю, можна було б і померти з голоду.

Про кухню пані Ірини я вже розповідала, але думаю, вона варта того, щоб про неї написати і тут. Так от: ми замовляли  дворазове харчування: сніданок і вечерю. Було нас 4-ро дорослих, 1 підліток і 2 моїх малих, так от: нам всім, без винятків (!) сподобалася їжа. Не можу дібрати слів, щоб описати смак наїдків! Здавалось би, звичайні страви: дієтичний суп на крілику, картопля з м’ясом у сметанному соусі, приправлена пряними травами,  компот з карпатських фруктів, все це було неперевершено смачним. До того ж, подано з такою любов’ю та турботою про нас, відпочиваючих,  що важко було встояти перед додатковою порцією. На ранок нас чекали макарони у соусі з тефтелями та карпатський чай. До основних страв пропонувались мариновані огірочки та помідорчики, салатка з буряків. Все було смачним, хрустким і запашним. Мушу зазначити, що ми всією компанією вирішили, що сюди варто приїжджати хоча б заради того, щоб скуштувати справжніх домашніх страв, що готує для своїх відпочиваючих пані Ірина.

Також, у Розтоці можна скуштувати та придбати справжній  карпатський мед із домашньої пасіки.

Найцінніший скарб

В Розтоці нам довелося на власні очі побачити та скуштувати те, без чого неможливе життя на Землі. Як гадаєте, що це?

Правильно. Це – вода. Хочете вірте, а хочете – ні, але на Землі не так вже й багато лишилося місць, де можна знайти кришталево чисту, неймовірно смачну Воду, яку можна пити прямо з джерела.

DSC00301

Як на мене – це найцінніший скарб, і люди, які ним володіють – найбагатші.

Але це ще не все

За час нашого перебування у селі Розтока, до господарів садиби, де ми зупинялися, приїздили туристи з Дніпропетровська. Раніше вони відпочивали у Розтоці, а тепер повернулися, аби придбати у селі будинок. Мене, правду кажучи, це здивувало, але разом з подивом, прийшла і радість. Адже, нові люди у селі – це завжди початок чогось нового. Це обнадіює, з’являється віра в те, що люди приходять до справжніх цінностей, таких як життя на природі, у спокої та затишку, праця для сім’ї, пошук себе. Все це сприяє розвитку духовності, моральності та доброти – прояву найгарніших людських якостей.

Також, гарним прикладом є сім’я пана Івана Кривки, що переїхали сюди із Міжгір’я. На питання “Чому?” відповіли так: “Діти виросли, а що робити у квартирі…?”. І справді. А от їх дочка Наталка, повернулася у Розтоку із Києва, де пропрацювала цілих 13 років, і дуже з того задоволена.

IMG_20160326_183612

Шкода, що ми провели у Розтоці так  мало часу. Впевнена, що ми відкрили б для себе ще більше. Але мусимо бути вдячні за все, що нам довелось пережити, бо хто зна, що попереду 😉 .

Отже, завітайте в Розтоку. Впевнена, Ви обов’язково знайдете там щось і для себе.

Share Button
Plugin from the creators ofBrindes :: More at PlulzWordpress Plugins