0938000304; 0995578393 Serjoginaua@mail.ru

Про мене

Привіт!

Я – Серьогіна Катерина,

проактивний блогер, мандрівник, благодійник і просто цікава людина.     

 

Сьогодні я – щаслива дружина та мама двох моторних діток. Горда мешканка угорського села з лаконічною назвою Бене. Сьогодні, я вже знаю, чого хочу, куди йду і що буду робити.  IMG_20160725_184932_1

Правда, так було не завжди. В моему житті було купа злетів та падінь, везіння та халеп. Пошук себе, справа не з легких. Тим більше, коли всі твої рідні краще за тебе знають, що тобі треба робити, а за що краще не братися, бо все одно не вийде))).

Більше про мої життєві перепетії Ви дізнаєтеся згодом, на сторінках мого блогу. А тепер я в кількох абзатцах розкажу про себе.

Я народилася 28 жовтня 1983 року. Перша половина мого життя нічим особливим не відрізняється від Вашого: дитячий садочок, школа, університет, робота, заміжжя, діти…

У 2003 році, прямо першого січня, я зустріла чоловіка своєї мрії, і все інше перестало для мене існувати. Я сліпо довіряла йому, і йшла за ним невідступно, куди б він мене не вів. Коли я ще була студенткою п’ятого курсу, ми купили хатинку у маленькому селі Бене на Закарпатті. Вся моя родина була шокована. Щоб я, дівчина, яка народилася і виросла в місті, вчилася у Львові на бухгалтера, пішла жити у якесь задрипане село… Та ще й геть не українське…

Хатинка наша була малесенька. Там була лише кухня, яка слугувала одразу й коридором, та невелика кімната. Без газу, без води, без світла; мала, страшна й облізла. Зате наша.

Моя мама, вперше приїхавши до нас в гості, довго не могла стримати сліз і розпачу. Особливо, коли дивилася, як я мию посуд у великій пластиковій мисці…

Я і досі кажу чоловікові, що пішла за ним на край світу. І досі мені іноді хочеться послати те село під три чорти і переїхати жити десь за бугор. Але мій коханий – любить свій край, свою хату, і нас із дітьми… а я і досі йому сліпо довіряю, хоча пройшло вже 12 років.

І що ж мені лишилося робити? Та лиш любити. Любити і робити все, що від мене залежить, щоб наше життя було цікавим і сповненим щастя, незалежно від того, де ми живемо.

І от я почала вчитися. І вчуся по сьогоднішній день. Але моє навчання не має геть нічого спільного ні з школою, ні з вищим навчальним закладом.

Детальніше, де я, в кого і чого навчилася я розповім згодом, оскільки я лише починаю наповнювати свій сайт.

Для чого ж мені вчитися після університету? Відповім.

Те, що щось тут не так, як мало би бути, я зрозуміла лише отримавши першу заробітну плату. Я дійсно не розуміла, як за такі гроші я можу поїхати подорожувати тоді, коли треба щось купити їсти, щось на себе одягнути та ще й привести до ладу нашу хатинку?

Ну, думаю я, це лише перша зарплата, далі буде краще. Я попрацюю кілька місяців, піду вверх по кар’єрній драбині… Наївна.

Моєю першою роботою була Львівська податкова інспекція, що на Стрийській. Там я довго не затрималася, тому що ніяк не встигала працювати, сидіти на парах, гуляти з друзями та жити веселим студенським життям водночас. І мені тоді, в 16 років, здавалося, що я ще у своєму житті напрацююся, а тепер краще не буду.

Другою моєю роботою був Бенянський дитячий будинок для розумово-відсталих дітей. Саме тут я хотіла лізти по кар’єрній драбині.. Я була прийнята на посаду провідного спеціаліста, і, проробивши три місяці, зрозуміла, що такого поняття, як кар’єрний ріст тут і близько нема. Тобто, я і через 20 років буду лише провідним спеціалістом, який ні за що не несе відповідальності, або стану головним бухгалтером закладу, що мені зовсім не подобалося, тому що рахувати я вмію тільки з калькулятором. Стати директором у такому закладі можливо лише маючи педагогічну освіту. Я порахувала, скільки грошей та часу в мене це забере… і передумала. Я бачила, як працює директор нашого закладу, скільки усілякої дурної, і нікому непотрібної роботи вона робить, бачила, що її сім’я, та й вона сама не щаслива, і я для себе такого життя не бажала.

Але кращої роботи на той час я не мала і мати не могла, оскільки та була за 5 хвилин ходу від хати, і годували там прямо на місці, ще й недорого. Тому, я вирішила нічого не шукати, а піти з тої роботи прямо в декрет, а там розібратися в собі, в своїх мріях-бажаннях та життєвій місії.

Правда, не все так склалося, як бажалося. В декрет то я хотіла, а от народжувати – дзузьки. Мені було лячно мати дітей, бути відповідальною за чиєсь життя, я вважала, що ще не нажилася для себе, не зробила нічого великого і тому тягнула час, як тільки могла.

За час, проведений мною на роботі, а вона забрала у мене майже 7 років, я створила наш Благодійний фонд «Бене», навчилася писати та втілювати в життя благодійні проекти, була учасником різних благодійних конференцій, вчилася, і отримувала від того чимале задоволення.

Працюючи, я чітко зрозуміла, що головне у роботі – це відпустка. А головне в житті – це зовсім не робота, а сім’я, відносини з близькими тобі людьми та час, який ти з ними проводиш. Тому, всі ці роки притримувалася робочого графіку: на роботу – якнайпізніше, додому – як можна раніше. Відпустку брала кожен рік і використовувала її лише за призначенням: щоб відпустило.

Також, навчилася планувати бюджет та постійно відкладати гроші на омріяну відпустку. Так ми побували в Туреччині, Іспанії, Чехії, Італії, Угорщині, Польщі, Австрії, Греції.

Я розумію, це зовсім мало, краплинка світу, побаченого мною, але, як казала Коко Шанель: «Якщо хочеш мати те, чого ніколи не мав, роби те, чого ніколи не робив», чим власне, я тепер і займаюсь.

Щоправда, якби не діти, я, скоріш за все, сиділа б і далі на роботі, як не на одній, так на іншій, і не мала б часу, зазирнути собі в душу, і спитати «куди йдеш?» саму себе.

От така коротенька історія. 

 

Мені буде надзвичайно приємно, якщо Ви розповісте мені і Вашу історію

Оскільки цей блог ведеться для Вас, мені дуже важливо і цікаво знати того, хто його читає

Тому напишіть кілька слів про себе в коментарях. Завжди рада новим знайомствам

Share Button
You are not authorized to see this part
Please, insert a valid App IDotherwise your plugin won't work.

5 Коментарі

  1. Kristina

    Добрый день, очень приятный блог! Я начинающий блогер, хочу услышать Ваш совет, как начать получать выгоду от блога! туда ли я иду? моё ли это направление!
    Буду рада любому комментарию.
    Счастья и мира вашей семье.

    Відповісти
    • admin_bene

      Здравствуйте, Кристина!
      Спасибо за интерес к моему блогу и труду. Должна сказать, что пока не являюсь человеком, получающим деньги от ведения блога. Я пока на стадии “вложения” – сил, времени и денег в его развитие. Этому сайту всего 1 год и три месяца. Денег пока не видно. Зато я получаю огромное удовольствие от процеса написания статей, работы по настройке сайта, от знакомства с читателями. Почему так? Всему надо учиться. Я пока не научилась получать выгоду от блога, только удовольствие, что тоже хорошо.

      Відповісти
  2. Анонімний

    Коко Шанель: «Якщо хочеш мати те, чого ніколи не мав, роби те, чого ніколи не робив», чим власне, я тепер і займаюсь.

    Слова хороші…………
    А також історія цікава. А це тільки початок! далі ще буде! Удачі, натхнення та терпіння.!

    Відповісти
    • admin_bene

      Гарно дякую за теплі слова!

      Відповісти
  3. admin_bene

    Чудово! Люблю людей, які люблять подорожі!
    У нас дійсно є плантації, але не лише виноградні, а й полуничні, сливові і персикові. Жити в нас справді добре, особливо дітям – чисте повітря і купа екологічно чистих продуктів.
    Приїжджайте! Ми завжди раді гостям, особливо, таким, як Ви!

    Відповісти

Опублікувати коментар

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

Plugin from the creators ofBrindes :: More at PlulzWordpress Plugins