Однією із наших сімейних традицій, ось, доречі, лінк на запис мого вебінару “Сімейні традиції”, є святкування “років дружби”. Вже три роки поспіль, на травневі свята, ми з друзями вибираємося в Карпати. Так, у 2014 році ми вирішили святкувати “16 років дружби” у селі Тухля Львівської області. Для проживання ми обрали садибу “Фьюжн”, чим були дуже задоволені.
Тухлю для відпочинку ми обрали не випадково. Загадкова назва манила до себе як магніт. Дуже хотілося подивитися на село, яке було описане в повісті Івана Франка «Захар Беркут», а також напитися води з криниці, з якої пив сам автор.
Дорога до Тухлі, як і назва самого села, бажала кращого. Зрештою, дорогами в нашій державі нікого не здивуєш, але та дорога – це справжня халепа. Таке враження, що ти їдеш не на відпочинок, а повертаєшся в минуле на машині часу)).
Як і всі села в Карпатах, Тухля не відрізняться пишністю та шикарністю. Хати в більшості дерев’яні і зовсім невеличкі. Коло хат пораються лише жінки та дівчата, гасають по городах діти. Мені пощастило навіть побачити дерев’яну тачку, якою користувалися тамтешні жінки. Я колись таку в музеї бачила, а тут на тобі, все і досі працює. А от чоловіків і вдень з вогнем не знайдеш. Чи то на заробітках, чи то у лісі, чи то в шинку – невідомо. Лише туристи з важкими рюкзаками на плечах створюють подібність існування чоловіків у цьому краї.
Дуже сильне враження справляє міст через річку. Така собі латана-перелатана кладка, де-не-де підперезана дротами, а місцями і зовсім без ручної підтримки. Внизу біжить мілка річка, величезні каменюки хижо визирають з-під води: краса неймовірна. Головне дивитися вперед, ні про що не думати, а просто йти.
Найбільше мені сподобалося те, що під час нашого відпочинку я на власні очі бачила як місцеві дітлахи ганяли футбол. Ніяких Вам телевізорів, планшетів, комп’ютерів, Інтернету і всього що з ними зв’язано. Була неділя. Діти коло необладнаного стадіону зібралися, щоб провести час один з одним, поспілкуватися, погасати. Вони навіть щось варили, і по черзі мінялися, ті, що грали футбол, йшли пильнувати вогнища, а ті хто варили – ганяти м’яча по полю. Така собі екологічно чиста молодь. Рідке і примне явище. До речі, діти спокійно бігали по вищезгаданому мосту, абсолютно не звертаючи уваги на відсутність дощок під ногами.
Що можна оглянути в селі Тухля? Пам’ятник І.Я. Франку, криницю, із якої він пив воду, міст і річку, хати і людей, гори і долини.
 |
| Натюрморт “Наші в Тухлі” |
Також у Тухлі не було жодного прилавка або магазина з сувенірами. Я, як любитель карпатських чаїв, що зазвичай продаються разом із сувенірами, була цим дуже здивована. Не було і всіляких туристичних прибамбасів типу сфотографуватися із орлом, соколом чи голубами, не було ні мавп, ні змій, ні папуг. Таке собі село, геть не туристичне. Це для нього величезний плюс. Тут можна просто злитися з природою, вслухатися у шепіт річки, у мовчання гір, у величну тишу карпатського краю. Можна навіть почути власні думки, і дати відпочити тілу, серцю і душі.
Гори – це чудово, гори – це…
Нам дуже пощастило, що ми маємо гори під боком, так давайте будемо їх пізнавати, адже ми так мало про них знаємо.