Буває так, живеш собі живеш, і раптом, бум. І більше не хочеш. Не бачиш виходу із кухні і вічнозеленого прибирання.
Вирішила відпочити. Знали би Ви чим це для мене закінчилося, ніколи б не повірили.
Добре, що за роки життя, я навчилася не опускати руки. Хоча цього разу я була близька, як ніколи.
- Чого тобі бракує, дівчино?
- Довіри.
- А хіба без довіри не можна жити.
- Можна, але не хочеться.
- А сама ти собі довіряєш?
- Напевно ні. Бо інакше б і в думках би не було.
- А любиш ти себе?
- Намагаюся.
- А кого ти найбільше любиш?
- Точно не себе. Чоловік, діти. В першу чергу.
- А твоя черга коли?
- Не питай. Бо я не маю відповіді на це. Ніколи не було моєї черги. Бажання якісь? Ти про що? Працювати, будувати, готувати, виховувати, мити, драяти, прибирати, вирощувати, продавати, посміхатись, і не пиздіти. Бо що? Життя і так важке, а тут ще ти зі своїми бажаннями.
- Подарунки? Навіщо напрягатись? Сама собі купить. Вона ж тепер крута, їздить на ій своїй машині куди хоче цілими днями.
- Діти, в мами свято! – То й що, куди вона нас поведе? Я хочу в піцерію. І все тут. І торт апельсиновий, а не шоколадно-вишневий, її улюблений. І що, що їй не подобається. Зате мені добре.
- Сама випила шампанське? – Так мені не було з ким. А я люблю шампанське. В мене ж не щодня день народження.
- Куплю собі пазли. Нові на 1000 шт. – Мам, ти забула, в тебе вже є пазли. На 1000 шт. Тобі на Новий рік подарували! Давай краще мені лего купимо.
- Ні одного малюнка. Від дітей коханих. Ні однієї квіточки. (Ти ж любиш кактуси!) Та навіть кактуса не було.
- Що ми будемо робити? Ти вже придумала?
- Я і раніше придумала. Раніше я хотіла в Турду. Потім на Говерлу. Тепер просила Верховину на 3 дні. А що отримала? Пів дня на кухні. Мукачівський замок, бо хлопці не були. Ігнор з боку коханої доньки 13-ти років, і піцерія, як же без неї, ще за тиждень до цього – ми обов”язково підемо в піцерію. Маніпуляторі хрінові.
А раніше не бачила? Не бачила. Не чула. Не розуміла. Завжди потрібен погляд зі сторони. Ми з часом втрачаємо здатність бачити свою реальність. І відношення до нас найрідніших людей.