В село Кобзарівка Тернопольської області ми потрапили несподівано. Як виявилось, у вільний від роботи час, там живуть наші добрі друзі. Саме до них в гості ми і поїхали.

У село веде досить непогана асфальтована дорога. По дорозі нам зустрічалися ліси, ставки і безкраї пустуючі поля.

Саме село знаходиться прямо коло лісу. Як оповідають місцеві мешканці – ліс багатий на гриби та ягоди. Нам пощастило. В липні ми застали там чорниці. Навколо села є купа великих і малих озер, біля них пасуться коні та корови, гуси та качки. Відпочити на їх берегах нам не вдалося, оскільки  дув сильний вітер, і ми ледве мали можливість зробити фото. А от в самій Кобзарівці затишно. Мушу сказати – для тих, хто втомився від міської біганини, або від власних проблем, це село – ідеальне місце для відпочинку: людей мало, машин майже немає, ніяких Вам сувенірних магазинів чи будь-яких інших туристичних прибамбасів. Шум лісу сприяє польоту думки, тут добре пишеться, легко мислиться і хочеться починати нові справи.

У цьому, колись великому селі, сьогодні проживає близько 400 людей. Переважно це люди похилого віку та діти. Молодь здебільшого шукає собі кращого життя, їде шукати роботу в Тернопіль, чи за кордон.

Скажу кілька слів про людей, яких довелося там побачити і з якими вдалося поспілкуватися. 

Дуже сильне враження складають сільські діти, що виховуються без батьків, людьми похилого віку. Проходячи селом, я бачила кілька таких картин, що лишилися в пам’яті. Батьки, напевне, на заробітках, а дітей виховують бабусі з дідусями.

Одну таку прогулянку бабці з двома внуками мені довелось побачити на власні очі. Мій малюк, власне, оглядав корову зблизька. Дітлахи запримітили нас, і вибігли з подвір’я, аж бігом. За ними, летіла бабця, бо ж то дорога. Діти – чотирирічні близнюки, хлопчик на триколісному велосипеді з пустушкою в роті, а дівчинка запевняла, що вже велика, показувала нам язика і крутилась, як дзига.  Але найбільш вразила бабця, яка оповіла, що їхня чотирирічна дівчинка мріє бути вагітною, і вже не може дочекатися, коли в неї з’явиться дитина. Каже, підіткне собі подушку під футболку, і ходить по хаті, вдає вагітну. Сказати, що мене це здивувало – нічого не сказати. Я досі не можу прийти до тями.  Як Ви знаєте, моїй Сашці, три роки. І я не можу собі уявити, що в чотири, вона вже буде знати будь-що про вагітність. Можливо, я не сучасна, а може і гадки не маю, як правильно виховувати дітей, але мені здається, що варто берегти дитинство, і не поспішати вводити малих у дорослі справи…

А ще мені довелося поспілкуватися з бабцею, віком 86 років. Така собі бабулька, виглядає років на 70, бачить без окулярів, і цілком при пам’яті. Вона пасла козу коло хати, побачила мене з малим, та й гукнула, щоб ми підійшли ближче, аби нас роздивитися. Розпитала, хто ми, звідки, до кого приїхали. Розказала, як їй живеться, що у неї болять ноги, і вона переважно сидить, а не ходить. На питання, як їй вдалося так гарно зберегтися – відповіла, що кожен день п’є козяче молоко, і посміхнулася. Повертаючись додому, я собі побажала, теж у 86 років бачити без окулярів і бути при пам’яті, певно пора переходити на здорове харчування і козяче молоко. 

Але особливо мені сподобалось тамтешня молодь. Чемні, гарно виховані,  поважають своїх батьків, їх авторитет, їхню працю і поважний вік.   Звертаються до них на Ви, не перечать і намагаються допомогти: і словом і ділом. І, я впевнена, що і своїх дітей ці молоді люди будуть виховувати у такому ж дусі. Це обнадіює, і з’являється віра у краще майбутнє.

Що є смачненького в Кобзарівці?

Ух… Ми мали нагоду почастуватися сирником із  свіжими чорницями, смак якого не можливо передати словами. Він танув у роті, і дуже швидко зникав з тарілки. Вже за кілька хвилин, лишив по собі лиш солодкі спогади…

Домашній березовий сік, приготований за секретним рецептом теж заслуговує неабиякої уваги. Цей чудовий напій швидко втамовує спрагу навіть у самий спекотний день. У Кобзарівці знають понад 10 різних способів приготування такого напою.  

Крім того, запашний борщ, страви з м’яса, приготовані на вогні, квашена за старовинними рецептурами капуста, свіжий хліб та ще незлічена кількість наїдків здатна зробити Ваше перебування у Кобзарівці незабутнім. 

Доречі, про молоко. Як і всі інші натуральні продукти харчування, які нам пощастило скуштувати, під час перебування в Кобзарівці, молоко, як коров’яче, так і козяче було надзвичайно смачним. Не знаю, від чого саме, залежить смак молока, але якесь Воно було зовсім не таке, як наше, Закарпатське.

Що можна  оглянути в селі Кобзарівка?

Як і в багатьох інших селах України, в Козарівці оглядати особливо нема чого. Але є тут щось, від чого стискається серце, і приходить розуміння, що ніщо не вічне…

Ще на під’їзді до села я помітила шпиль, що виднівся вже за кілька сотень метрів. На питання, що воно таке, друзі відповіли, що це – старий закинутий польський костел. Як мені пояснили, колись поляки жили у цьому селі у своїй більшості, і мали собі свій храм. А тепер, оскільки не лишилося в селі жодного поляка, то і храм занепав.