В село Кобзарівка Тернопольської області ми потрапили несподівано. Як виявилось, у вільний від роботи час, там живуть наші добрі друзі. Саме до них в гості ми і поїхали.
У село веде досить непогана асфальтована дорога. По дорозі нам зустрічалися ліси, ставки і безкраї пустуючі поля.
Саме село знаходиться прямо коло лісу. Як оповідають місцеві мешканці – ліс багатий на гриби та ягоди. Нам пощастило. В липні ми застали там чорниці. Навколо села є купа великих і малих озер, біля них пасуться коні та корови, гуси та качки. Відпочити на їх берегах нам не вдалося, оскільки дув сильний вітер, і ми ледве мали можливість зробити фото. А от в самій Кобзарівці затишно. Мушу сказати – для тих, хто втомився від міської біганини, або від власних проблем, це село – ідеальне місце для відпочинку: людей мало, машин майже немає, ніяких Вам сувенірних магазинів чи будь-яких інших туристичних прибамбасів. Шум лісу сприяє польоту думки, тут добре пишеться, легко мислиться і хочеться починати нові справи.
У цьому, колись великому селі, сьогодні проживає близько 400 людей. Переважно це люди похилого віку та діти. Молодь здебільшого шукає собі кращого життя, їде шукати роботу в Тернопіль, чи за кордон.
Скажу кілька слів про людей, яких довелося там побачити і з якими вдалося поспілкуватися.
Дуже сильне враження складають сільські діти, що виховуються без батьків, людьми похилого віку. Проходячи селом, я бачила кілька таких картин, що лишилися в пам’яті. Батьки, напевне, на заробітках, а дітей виховують бабусі з дідусями.
Одну таку прогулянку бабці з двома внуками мені довелось побачити на власні очі. Мій малюк, власне, оглядав корову зблизька. Дітлахи запримітили нас, і вибігли з подвір’я, аж бігом. За ними, летіла бабця, бо ж то дорога. Діти – чотирирічні близнюки, хлопчик на триколісному велосипеді з пустушкою в роті, а дівчинка запевняла, що вже велика, показувала нам язика і крутилась, як дзига. Але найбільш вразила бабця, яка оповіла, що їхня чотирирічна дівчинка мріє бути вагітною, і вже не може дочекатися, коли в неї з’явиться дитина. Каже, підіткне собі подушку під футболку, і ходить по хаті, вдає вагітну. Сказати, що мене це здивувало – нічого не сказати. Я досі не можу прийти до тями. Як Ви знаєте, моїй Сашці, три роки. І я не можу собі уявити, що в чотири, вона вже буде знати будь-що про вагітність. Можливо, я не сучасна, а може і гадки не маю, як правильно виховувати дітей, але мені здається, що варто берегти дитинство, і не поспішати вводити малих у дорослі справи…
А ще мені довелося поспілкуватися з бабцею, віком 86 років. Така собі бабулька, виглядає років на 70, бачить без окулярів, і цілком при пам’яті. Вона пасла козу коло хати, побачила мене з малим, та й гукнула, щоб ми підійшли ближче, аби нас роздивитися. Розпитала, хто ми, звідки, до кого приїхали. Розказала, як їй живеться, що у неї болять ноги, і вона переважно сидить, а не ходить. На питання, як їй вдалося так гарно зберегтися – відповіла, що кожен день п’є козяче молоко, і посміхнулася. Повертаючись додому, я собі побажала, теж у 86 років бачити без окулярів і бути при пам’яті, певно пора переходити на здорове харчування і козяче молоко.
Але особливо мені сподобалось тамтешня молодь. Чемні, гарно виховані, поважають своїх батьків, їх авторитет, їхню працю і поважний вік. Звертаються до них на Ви, не перечать і намагаються допомогти: і словом і ділом. І, я впевнена, що і своїх дітей ці молоді люди будуть виховувати у такому ж дусі. Це обнадіює, і з’являється віра у краще майбутнє.
Що є смачненького в Кобзарівці?
Ух… Ми мали нагоду почастуватися сирником із свіжими чорницями, смак якого не можливо передати словами. Він танув у роті, і дуже швидко зникав з тарілки. Вже за кілька хвилин, лишив по собі лиш солодкі спогади…
Домашній березовий сік, приготований за секретним рецептом теж заслуговує неабиякої уваги. Цей чудовий напій швидко втамовує спрагу навіть у самий спекотний день. У Кобзарівці знають понад 10 різних способів приготування такого напою.
Крім того, запашний борщ, страви з м’яса, приготовані на вогні, квашена за старовинними рецептурами капуста, свіжий хліб та ще незлічена кількість наїдків здатна зробити Ваше перебування у Кобзарівці незабутнім.
Доречі, про молоко. Як і всі інші натуральні продукти харчування, які нам пощастило скуштувати, під час перебування в Кобзарівці, молоко, як коров’яче, так і козяче було надзвичайно смачним. Не знаю, від чого саме, залежить смак молока, але якесь Воно було зовсім не таке, як наше, Закарпатське.
Що можна оглянути в селі Кобзарівка?
Як і в багатьох інших селах України, в Козарівці оглядати особливо нема чого. Але є тут щось, від чого стискається серце, і приходить розуміння, що ніщо не вічне…
Ще на під’їзді до села я помітила шпиль, що виднівся вже за кілька сотень метрів. На питання, що воно таке, друзі відповіли, що це – старий закинутий польський костел. Як мені пояснили, колись поляки жили у цьому селі у своїй більшості, і мали собі свій храм. А тепер, оскільки не лишилося в селі жодного поляка, то і храм занепав.
Друзі-бдагодійники, зверніть, будь ласка увагу. Можливо когось зацікавить перспектива відновлення костелу.
Щоправда, інша споруда у Кобзарівці чепурна і доглянута. Як пояснили друзі: “Свої святині ми вміємо шанувати, а от чужі – то чужа справа”.
Але це ще не все.
Власне, саме заради цього я і написала статтю про Кобзарівку. Найяскравіше враження справив на мене банер, розміщений на церковному заборі.
Візьміть, будь ласка, до уваги. Поділіться з рідними та друзями. Навчіть цьому своїх дітей.
Отже, завітайте в Кобзарівку. Впевнена, Ви обов’язково знайдете там щось для себе.
I as well as my pals were actually looking through the excellent things found on the website and suddenly I had a terrible feeling I had not expressed respect to the web site owner for those tips. The young boys appeared to be totally very interested to see them and already have in fact been taking pleasure in those things. Appreciation for indeed being so helpful as well as for having this sort of high-quality resources most people are really desirous to understand about. My honest regret for not expressing appreciation to you earlier.
Привіт. Прочитала твою статтю про Кобзарівку, це сусіднє з нашим село. Я з Мшанця. З нашого села туди ходили в 10 і 11 клас до школи поки в нас 11 річну школу не відкрили. Я й не знала що ти навіть в такі віддалені села подорожуєш і ще й пишеш про це на блозі. Дякую Приємно було прочитати.
I really like and appreciate your article. Cool.
Мої вітання.Чудова стаття.Мені теж довелось побувати у Кобзарівці, правда не з позитивними відвіденами (загинув мій співробітни), заходячи на цвинтар мене теж вразив цей банер, який застави вене задуматись над його змістом.Для чого взагалі люди купують вінки чи квіти ?Більшість думають, що це вияв поваги до померлого але я вважаю, що це білше показ живим наскільки нам померлий був дорогий, тим самим купуючи більший і дорожчий вінок, хоча це є не правильно, для нас важлива думка оточуючих а що вони подумають про мене якщо я прийду без вінка, хоча ми повинні думати як підтримати сімю загиблого в цю важку для них хвилину і можливо краще булоб віддати гроші за вінок близьким померлого.Я сподіваюсь, що з часом люди усвідомлять як чинити правильно і не підпадатимуть під вплив інших.
СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ! ПРИВІТ УСІМ! Молодці. Справді стаття непогана. Та красу нашого селища лиш словами не описати. Ви мали нагоду там побувати лиш раз, і то лиш декілька годин, а вже так захопливо змальовуєте його. Ми сердечно бажали б бути на вашому місці.