Автор статті: Серьогіна Катерина
В наш час, щоб виходити будь-яку довідку, посвідчення чи дозвіл, потрібно з”явитися в уповноважену інстанцію разів з 10, і то ще в кращому випадку. Чомусь, у наш просунутий час дістати будь-який папірець, в установі, яка працює від 08,00 до 17,00 дуже складно. Треба мати багато часу, міцні нерви і велике терпіння.
Цього року мені потрібно було звернутися в райдержадміністрацію, аби зробити посвідчення дитини з багатодітної сім”ї своєму синові. Йому нещодавно виповнилося 6 років, і, згідно з законом йому необхідно мати власне посвідчення.
А так сталося, що в адміністрацію мені потрібно було зайти ще й для того, аби завірити рішення сільради. Супер, думаю я, наздожену двох зайців разом. Ага.. тут хоч би з одним розібратися.
- Сьогодні п”ятниця – архівний день. Відвідувачів не приймають! Приходьте з понеділка, – чую я від чоловіка, що стоїть при вході в масці і не пропускає в середину, бо ж, карантин. То нічого, що під дверима купа людей, цигани з малими дітьми, всі на купу товчуться в черзі, не тримаючи дистанцію, бо ж на сходах під установою, доста мало місця.
Ну, думаю, в понеділок не піду, бо всі йдуть з понеділка. Піду у вівторок. Якраз малого везу на футбол.
- Після обіду документи не приймають. Лише до обіду. – Чоловік в масці – на сторожі порядку.
Ну, нічого, і так потрібно якось зранку на базар потрапити, то заразом і документи занесу.
- Проходьте, будь ласка, тут чоловік зараз прийме у Вас документи. Якраз тут він сидить при вході, цілий день, аби Вам зручно було. Але вийдіть звідси, і зайдіть у двері поруч, ось, бачте стіл, то він зараз прийде, сяде, і буде працювати, а Ви он там почекайте.
Вийшла я, щаслива, стою, чекаю, мимоволі перекидаюся словом з багатодітними циганськими мамочками, спостерігаю за юрбою немитих і голодних циганських дітей.
- Заходьте, показуйте, що у Вас тут. Ага.. Посвідчення вже маєте. Так. І дитина старша теж має. Ну, бланків у нас тепер нема, дамо Вам папірець – довідку, взамін посвідчення. А коли в довідки сплине термін дійсності, то тоді приходьте, видамо Вам тверде посвідчення. Тому, так, фото заберіть, бо на папірчик фото не клеїмо. Зараз Вам принесу заяву, Ви її напишете, і тоді вже буде все.
Розглядаючи купу документів, працівник адміністрації виявив, що одного документа таки не вистачає. Тут вже моя необачність. От халепа, думаю.
- Ну то коли будуть всі документи, тоді й поговоримо! – каже чоловік. Я складаю всю ту гору документів, що принесла, і, човгаю додому. На цей раз сама винна.
Зібрала всі до одного документи. Сунуся знову. Між іншим, живу я за 20 кілометрів від адміністрації. Тому, подолала немалу відстань, аби дістати нещасний папірчик, який потім мені ще потрібно буде обміняти на тверде посвідчення.
Приходжу. Зранку. На дверях чоловік в масці. Під дверима – нікого. О, думаю, супер! Хоч раз без черги. Заходжу, як переможниця, я ж бо вже все зібрала, і перевірила, і навіть заява є, готова! Лише здати і чекати.
- Його сьогодні не буде!
- Чого? У нього вихідний?
- Ні.
- Він на лікарняному?
- Ні.
- В нього відпустка?
- Ні.
- Так чого його не буде? Сьогодні середа, робочий день. Від 08,00 до 17,00. Його цілий день не буде? Можливо, його хтось підмінить Можливо, можна лишити документи? Тут уже всі! Я вже не перший раз прийшла. Що робити? Мені потрібно здати документи.
Чоловік в масці спокійно вислухав усі мої питання, і відповів:
- Чого Ви від мене хочете, жіночко? Я ж Вам сказав: його не буде. Приходьте завтра. Щось не подобається? Йдіть до Зеленського і йому жалійтеся!
Завіса.
Я пішла. Що тут говорити? Можна подумати, що Зеленський винен в тому, що у нас тут відбувається.
Документи я-таки здала. Чекаю на папірець.
А для себе зробила висновок, що в першу чергу потрібно бути вимогливим до себе і своєї роботи. Хочеш щось змінити, іди і роби, не чекай, що хтось зробить щось для тебе. Спробуй сам, важко це, чи ні, можливо, чи ні. Зробивши такий висновок, я вирішила піти в депутати. Між іншим, від партії “Слуга народу”.
Я йду. І буду рада, якщо Ви мене підтримаєте на цьому шляху.